Ще до того, як колись він міністром став
Павло Тичина жив і кохав, і не знав що
спадок їм залишений навіки буде знищений
І від такої долі - ніхто з нас не захищений.
Ми почнемо з кінця,
Один девʼять шість і два
Як сльозами покарано
старого співця.
Заходить пан Тельнюк,
в нього важлива справа
питання «життя і смерті»
Ну… гхм - така держава.
Заходить обережно
в робочий кабінет
там серед книжок
похований поет.
- Можна?
- Можна.
Єслі осторожна.
Знаєте, Тельнюк…
Мені якось
тривожно.
- Тичина, Ви чого?
- Сідайте.
В чому справа?
- Вас трєбуєт опять
совєтская держава…
- Будь ласка, припиніть.
я більше так не можу…
І раптом він піднявся
увесь на привід схожий:
- Подивіться на листа,
ось тут, перед очима.
Пише значить Х,
знічений мужчина:
Ось так-то значить так,
коли рокі тридцяті
в Сибіру пропадав
серед вовків проклятих,
отримав 10 років
і втратив всю родину.
А винуват в усьому хто?
Правильно, Тичина.
- Павло Григорич, Можна?
- Я ще не скінчив.
Листу лиш довіряти
так я ще загубив:
І Курбаса, і Казку,
і «СЛОВО», ВАПЛІТЕ
Який пред вами злодій,
Тельнюк, ви знали це?
- Павло Григорич, Можна?
- Дозвольте я продовжу.
Він премії ще згадує
отримані безбожно:
питає чи не давлять
медалі, ордени
які за зраду друзів
вручені тобі?
І тут Тичина здався.
І на крик зірвався:
- Я скільки не просили
всіх рятувать питався!
Коли навіть не просили…
а кляті ордени -
я гроші віддавав
усім, кому нужні!
Заплакав гучно, гірко
Той зламаний кларнет,
І так почав волати,
що задрижав паркет.
Він бився мимо нот
Такий скажений звук!..
шкода, що це побачив
один лиш пан Тельнюк.
Один девʼять шість і два
за п’ять – його не стало
ще пройде шістдесят
І от тепер ми з вами
Слухаєм разом
історію з кінця:
Як сльозами покарано
старого співця.
Ще до того, як колись він міністром став
Павло Тичина жив і кохав, і не знав що
одночасно можна буть
генієм і зрадником.
поетом України
і радянським ватником
дудкою, месією,
символом любові,
і той про кого скажуть
«в нього руки в крові».
І нá-грудях медалі,
там портрети Сталіна,
А у грудях біль
і душа запалена.
Хлопчик-той-що-вижив
у «Будинку Слово»
хоронити друзів
йому на жаль не ново.
Як і хоронити честь,
як і сонячні кларнети,
як Петлюру й УНР…
І як оці сюжети
вміщає лиш одна
стомлена людина?
О, все дуже просто
Його ім’я - …