LRC歌词
Це місто як вирок, ця вулиця як лотерея,
Ненавидиш, любиш, клянеш, викорчовуєш жаль,
Шепочуть обтяті снарядами в парку алеї,
З обпалених вікон сочиться глибока печаль,
І гнів духмяніє в містерії світогоріння,
Тужиш отупіло за світлом тамтого життя,
Тривога, підвал, переправа, стовпотворіння,
Сусіди назавжди лишились в пітьмі укриття
За рогом колись була школа, перші цілунки,
І той, кому ніжно здалася, поїхав на схід,
Тяглися вервечкою люди під кулями, клунки
Змішались з дітьми, березневий кришився лід,
Й заснув на плечі ухопившись за шию янгол,
У бога для нас не зосталось неявлених див,
Танки за містом, тріпоче зрешечений прапор,
Як звати героя, котрий мене тілом закрив?..
А ввечері місто моє понад міру красиве,
І хочеться пальцем проткнути небесну гладінь,
Відкласти на потім важливе усе й неважливе,
Пускаючи колом цю терпку, солодку теплінь,
Збуваючи час безневинно, щоб якось потому,
На вулицях інших, в обіймах безрадісних міст,
Єдине, чого б нам кортіло - вернутись додому,
Ковтаючи сором, ковтаючи тиху злість
Ненавидиш, любиш, клянеш, викорчовуєш жаль,
Шепочуть обтяті снарядами в парку алеї,
З обпалених вікон сочиться глибока печаль,
І гнів духмяніє в містерії світогоріння,
Тужиш отупіло за світлом тамтого життя,
Тривога, підвал, переправа, стовпотворіння,
Сусіди назавжди лишились в пітьмі укриття
За рогом колись була школа, перші цілунки,
І той, кому ніжно здалася, поїхав на схід,
Тяглися вервечкою люди під кулями, клунки
Змішались з дітьми, березневий кришився лід,
Й заснув на плечі ухопившись за шию янгол,
У бога для нас не зосталось неявлених див,
Танки за містом, тріпоче зрешечений прапор,
Як звати героя, котрий мене тілом закрив?..
А ввечері місто моє понад міру красиве,
І хочеться пальцем проткнути небесну гладінь,
Відкласти на потім важливе усе й неважливе,
Пускаючи колом цю терпку, солодку теплінь,
Збуваючи час безневинно, щоб якось потому,
На вулицях інших, в обіймах безрадісних міст,
Єдине, чого б нам кортіло - вернутись додому,
Ковтаючи сором, ковтаючи тиху злість
文本歌词
Це місто як вирок, ця вулиця як лотерея,Ненавидиш, любиш, клянеш, викорчовуєш жаль,Шепочуть обтяті снарядами в парку алеї,З обпалених вікон сочиться глибока печаль,І гнів духмяніє в містерії світогоріння,Тужиш отупіло за світлом тамтого життя,Тривога, підвал, переправа, стовпотворіння,Сусіди назавжди лишились в пітьмі укриттяЗа рогом колись була школа, перші цілунки,І той, кому ніжно здалася, поїхав на схід,Тяглися вервечкою люди під кулями, клункиЗмішались з дітьми, березневий кришився лід,Й заснув на плечі ухопившись за шию янгол,У бога для нас не зосталось неявлених див,Танки за містом, тріпоче зрешечений прапор,Як звати героя, котрий мене тілом закрив?..А ввечері місто моє понад міру красиве,І хочеться пальцем проткнути небесну гладінь,Відкласти на потім важливе усе й неважливе,Пускаючи колом цю терпку, солодку теплінь,Збуваючи час безневинно, щоб якось потому,На вулицях інших, в обіймах безрадісних міст,Єдине, чого б нам кортіло - вернутись додому,Ковтаючи сором, ковтаючи тиху злість
